| http://dbpedia.org/ontology/abstract
|
The Kórmchaia Book, also known as the Book … The Kórmchaia Book, also known as the Books of the Pilot (Russian: Ко́рмчая книга, Ко́рмчая from кормчий, Church Slavonic: кръмьчии 'helmsman, ship's pilot'; Polish: Kórmchiye), Pidalion (Russian: Пидалион from Ancient Greek: Πηδάλιον, Πηδαλίων 'stern oar, helm, handle of helm, rudder') or Nomocanon (Russian: Номокано́н from Ancient Greek: Νομοκανών from νόμος 'law, statute' + κᾰνών 'canon, rule'), are collections of church and secular law (see also Byzantine law), which constituted guide books for the management of the church and for the church court of Orthodox Slavic countries and were also the transmission of several older texts. They were written in Old Church Slavonic and Old Russian.en in Old Church Slavonic and Old Russian.
, Księga kormcza (ros. Кормчая книга, Kormcz … Księga kormcza (ros. Кормчая книга, Kormczaja kniga z cs кормчий i scs кръмьчии – sternik, gr. Νόμος Κανόνες z gr. Νόμος – statut i gr. Κανόνες – kanon, dosł. "księga kierująca") – zbiór przepisów i praw cerkiewnych, regulujących postępowanie w zakresie kierowania Kościołem oraz pracę sądów kościelnych w niektórych państwach słowiańskich. Geneza ksiąg kormczych sięga VI wieku, gdy został wydany przez patriarchę Jana III Scholastyka bizantyjski Nomokanon. W XI wieku Nomokanon został przetłumaczony na potrzeby Kościoła bułgarskiego, stąd został rozpowszechniony na Rusi. Pod koniec XIII wieku Nomokanony ruskie zaczęto nazywać księgami kormczymi. Ruskie zbiory praw różniły się nieco od bułgarskich i bizantyjskich zawartością, na Rusi uzupełniano je o świeckie przypisy prawne. W 1274 roku na we Włodzimierzu metropolita Cyryl II za podstawę do kierowania Cerkwią zaproponował serbski nomokanon z 1225 roku, przetłumaczony z greki na język cerkiewnosłowiański. W XIII wieku pojawiła się kolejna modyfikacja księgi kormczej, polegająca na połączeniu zbiorów praw bułgarskich i serbskich oraz dodaniu elementów Ruskiej Prawdy i ustaw Włodzimierza Wielkiego i Jarosława Mądrego, a także postanowień Soboru z 1274 roku. Ta redakcja księgi kormczej została nazwana Sofijską (lub Nowogrodzka) księgą kormczą – od miejsca jej późniejszego odnalezienia w Sofijskim Soborze w Nowgorodzie – lub Synodalną księgą kormczą – od miejsca jej przechowywania w Synodalnej Bibliotece w Moskwie. Na przełomie XV–XVI wieku dokonano rewizji różnych wersji ksiąg kormczych. W 1650 roku została wydana drukiem Kormcza Józefa, w 1653 roku – Kormcza Nikona, a w 1787 roku Kormcza Katarzyny. Ostatnie wydanie księgi kormczej miało miejsce w 1816 roku.księgi kormczej miało miejsce w 1816 roku.
, Ко́рмчая книга, Ко́рмчая (церк.-слав. ко́р … Ко́рмчая книга, Ко́рмчая (церк.-слав. ко́рмчїй, ст.‑слав. кръмьчии — рулевой), Пида́лион (греч. Πηδάλιον, Πηδαλίων — кормовое весло, кормило, рукоять кормила или руль), или Номокано́н (греч. Νομοκανών от греч. νόμος — закон, устав + греч. κᾰνών — канон, правило) — сборник церковных и светских законов, являвшихся руководством при управлении церковью и в церковном суде православных славянских стран. Кормчие книги написаны на старославянском и церковнославянском языках. Берут своё начало от византийского Номоканона, одного из источников византийского права. В составе Кормчих книг переписывались различные древние тексты, не имеющие к ним прямого отношения (Русская Правда и др.). К середине XVIII века в славянских рукописях существовал целый ряд разнообразных изводов и редакций сборников церковных канонов. В этом отразилось как многообразие рукописной традиции греческих канонических текстов, так и особенности истории существования канонических сборников у южных славян и на Руси. Особенностью рукописной традиции являлось то, что новые типы канонических сборников не вытесняли полностью предыдущие, последние по-прежнему оставались известны, могли быть использованы, продолжали существовать и переписываться. Это создаёт определённую сложность для исследователей, поскольку отдельный памятник может быть исследован только в контексте всей традиции.следован только в контексте всей традиции.
, Кормча книга (від дав.-рус. кърмьчая, букв … Кормча книга (від дав.-рус. кърмьчая, буквально — «книга керманича: того, хто стоїть біля кормила; книга керуючого»), Піда́ліон (грец. Πηδάλιον, Πηδαλίων — «кермове весло, кормило, руків'я кормила чи стерно»), Номокано́н — збірник канонів і цивільних законів із церковних справ у православних слов'янських церквах. Власне назва «Кормча» є слов'янським найменуванням аналогічних візантійських збірок — номоканонів (грец. — νομ οκανών — звичай, закон — та κανών– правило, норма). Включала правила святих апостолів, постанови Вселенських церковних соборів (див. Собори вселенські), твори отців церкви 4–7 ст. (див. Патристика), а також місцеві церковні та світські правові норми. Відома в східнослов'янському світі з 2-ї пол. 11 ст. Існує близько 180 різних її редакцій і списків 12–18 ст. Редагувалася й укладалася в Києві та Володимирі (нині м. Володимир-Волинський). У 1262 р. київський митрополит Кирило II виписав з Болгарії найновішу обробку «Кормчої книги», здійснену на Афоні наприкінці 12 — поч. 13 ст., вона дістала назву Сербської (за ім'ям її редактора — святителя Сави Сербського, 1169—1235). Доповнена й виправлена в Києві 1262–73, поширювалася не тільки в межах Київської митрополії, а й в інших православних слов'янських церквах. Володимиро-Волинський список 1286 київської «Кормчої книги» правив за оригінал для багатьох інших списків, що поширювалися наприкінці 13–14 ст. на українських і білоруських землях Великого князівства Литовського та у Молдові. Найстарішим прийнято вважати Номоканон Іоанна Схоластика, антіохійського адвоката, згодом константинопольського патріарха (565—578). Складається з 50 титулів (глав). Містить витяги з новел імператора Юстиніана I. Для болгарської церкви на слов'янську мову перекладений у 2-й пол. 9 століття. При перекладі збережено правила, що поширювалися на східні християнські церкви, та додано «Закон судный людєм». Наступним за хронологією є Номоканон з 14 титулів. Існує у двох редакціях (629 та 883). Деякі вчені (В. Бенешевич, М. Заозерський, А. Павлов, О.Лотоцький) укладачем цього збірника вважали константинопольського патріарха Фотія (857—867, 877—886), тому він має ще назву «Номоканон Фотія». До нього ввійшли відібрані імператорські укази про церкву. На слов'янську мову перекладений у 2-й пол. 9 століття. Однією з його редакцій є Владимирська (читалася 1274 р. на церковному соборі у м. Владимир на Клязьмі, нині м. Владимир, РФ), на її основі було укладено Переяславль-Залєську Кормчу книгу (1280), Володимиро-Волинську Кормчу книгу (1286) та Лукашевицьку Кормчу книгу (14 ст.). На думку дослідників (Я. Шапова), назву «Кормча» вперше вжито щодо Переяславль-Залєського збірника. Важливе значення для православного церковного права мала «Кормча книга» святителя Сави Сербського — церковно-цивільний збірник для Сербської православної церкви та держави, укладений наприкінці 12 — поч. 13 ст. Вважають, що вона є сербським варіантом Номоканона з 14 титулів. Книга містить обидві передмови та систематичний покажчик Номоканона з 14 титулів, візантійський збірник імператорських указів про церкву Іоанна Схоластика у 87 главах й інші закони з церковних справ. До Київської Русі вона надійшла вже з коментарями Алексія Аристіна (одного з найавторитетніших візантійських каноністів 12 ст., автора тлумачень церковних канонів). Існувало кілька її редакцій, зокрема, Сербська (та, що була завезена 1262 з Болгарії на прохання київського митрополита Кирила II), Рязанська (або Йосифовська, складена для рязанського єпископа Йосифа 1284) та Софіївська (створена між 1294 і 1299 для новгородського єпископа Климента; названа за місцем її знаходження — у Софійському соборі в Новгороді Великому). Найстарішою з відомих сучасним дослідникам збірок «Кормчих книг», поширених на території України є Єфремівська Кормча — вона датується кінцем ХІ — початком ХІІ ст. Правові норми Єфремівської Кормчої регулюють правовідносини представників вищого духовенства; представників нижчого духовенства, причетників та ченців, мирян. Правові норми Єфремівської Кормчої справили величезний вплив на формування сімейного права Русі. Деякі правові поняття, принципи та норми, які поширилися на території Русі у змісті Єфремівської Кормчої закріпилися у правовій системі України сьогодення. Київський Номоканон, або «Номоканон при Великому Требнику» (кінець 15 ст.) був скороченим та переробленим зводом низки канонів православної церкви, розміщених наприкінці Великого Требника — збірки молитов до всіх церковних таїнств та норм щодо їх здійснення. Слов'янський переклад, який має помітні редакційні відмінності від грецького оригіналу, з'явився на початку 16 століття. Перше друковане видання «Кормчої книги» з передмовою та додатками Памва (Беринди) здійснене 1620 в Києво-Печерській друкарні. Книга перевидавалася 1624, 1629 рр. — у Києві — та 1639, 1651, 1687 рр. — у Москві. У період існування (від 14 ст.) двох церковних центрів — у Києві та у Москві — створюються українські списки «Кормчої книги», які містять, окрім загальних канонічних правил, статті, що регламентують діяльність місцевої церкви. До таких доповнень належать: послання українських єпископів до московського митрополита Фотія (у них засвідчується, що українські єпископи не визнають юрисдикції митрополита Фотія); соборна грамота про обрання Григорія (Цамблака) київським митрополитом; грамота великого князя литовського Вітовта про відокремлення Київської митрополії від Московської (усі документи датовані 1415); грамота короля польського і великого князя литовського Казимира IV Ягеллончика православному духовенству; Судебник 1498; статути і привілеї щодо прав духовенства східнохристиянських церков.ав духовенства східнохристиянських церков.
|
| rdfs:comment |
Кормча книга (від дав.-рус. кърмьчая, букв … Кормча книга (від дав.-рус. кърмьчая, буквально — «книга керманича: того, хто стоїть біля кормила; книга керуючого»), Піда́ліон (грец. Πηδάλιον, Πηδαλίων — «кермове весло, кормило, руків'я кормила чи стерно»), Номокано́н — збірник канонів і цивільних законів із церковних справ у православних слов'янських церквах. Власне назва «Кормча» є слов'янським найменуванням аналогічних візантійських збірок — номоканонів (грец. — νομ οκανών — звичай, закон — та κανών– правило, норма). Включала правила святих апостолів, постанови Вселенських церковних соборів (див. Собори вселенські), твори отців церкви 4–7 ст. (див. Патристика), а також місцеві церковні та світські правові норми. Відома в східнослов'янському світі з 2-ї пол. 11 ст. Існує близько 180 різних її редакцій і списків 12–18 ст. Редагувалася редакцій і списків 12–18 ст. Редагувалася
, Księga kormcza (ros. Кормчая книга, Kormcz … Księga kormcza (ros. Кормчая книга, Kormczaja kniga z cs кормчий i scs кръмьчии – sternik, gr. Νόμος Κανόνες z gr. Νόμος – statut i gr. Κανόνες – kanon, dosł. "księga kierująca") – zbiór przepisów i praw cerkiewnych, regulujących postępowanie w zakresie kierowania Kościołem oraz pracę sądów kościelnych w niektórych państwach słowiańskich. Na przełomie XV–XVI wieku dokonano rewizji różnych wersji ksiąg kormczych. W 1650 roku została wydana drukiem Kormcza Józefa, w 1653 roku – Kormcza Nikona, a w 1787 roku Kormcza Katarzyny. Ostatnie wydanie księgi kormczej miało miejsce w 1816 roku.księgi kormczej miało miejsce w 1816 roku.
, Ко́рмчая книга, Ко́рмчая (церк.-слав. ко́р … Ко́рмчая книга, Ко́рмчая (церк.-слав. ко́рмчїй, ст.‑слав. кръмьчии — рулевой), Пида́лион (греч. Πηδάλιον, Πηδαλίων — кормовое весло, кормило, рукоять кормила или руль), или Номокано́н (греч. Νομοκανών от греч. νόμος — закон, устав + греч. κᾰνών — канон, правило) — сборник церковных и светских законов, являвшихся руководством при управлении церковью и в церковном суде православных славянских стран. Кормчие книги написаны на старославянском и церковнославянском языках. Берут своё начало от византийского Номоканона, одного из источников византийского права. В составе Кормчих книг переписывались различные древние тексты, не имеющие к ним прямого отношения (Русская Правда и др.). прямого отношения (Русская Правда и др.).
, The Kórmchaia Book, also known as the Book … The Kórmchaia Book, also known as the Books of the Pilot (Russian: Ко́рмчая книга, Ко́рмчая from кормчий, Church Slavonic: кръмьчии 'helmsman, ship's pilot'; Polish: Kórmchiye), Pidalion (Russian: Пидалион from Ancient Greek: Πηδάλιον, Πηδαλίων 'stern oar, helm, handle of helm, rudder') or Nomocanon (Russian: Номокано́н from Ancient Greek: Νομοκανών from νόμος 'law, statute' + κᾰνών 'canon, rule'), are collections of church and secular law (see also Byzantine law), which constituted guide books for the management of the church and for the church court of Orthodox Slavic countries and were also the transmission of several older texts. They were written in Old Church Slavonic and Old Russian.en in Old Church Slavonic and Old Russian.
|
