| http://dbpedia.org/ontology/abstract
|
Антиквариани́зм (англ. antiquarianism) — и … Антиквариани́зм (англ. antiquarianism) — исследование реальности (преимущественно — прошедшей) по материальным и нематериальным фрагментам, «древностям». В римской античности термин «антикварий» (лат. antiquarius) означал как человека — любителя и знатока древностей, так и специалиста по древнему письму, переписчика и реставратора рукописей. Последняя коннотация была зафиксирована в Кодексе Феодосия. Вновь увлечение древними текстами и вообще свидетельствами о прошлом стало осознанным занятием интеллектуалов в Италии начиная с XIV века. В эпоху Ренессанса и Просвещения (XV — начало XIX века) антикварианизм представлял собой самостоятельную дисциплину, часть гуманистического знания о мире и об истории. В основе труда антикваров (таких, как Флавио Бьондо и Конрад Геснер) лежало составление всеобъемлющего свода знаний, который строился как бесконечный каталог всех доступных сведений по изучаемому вопросу. Антиквары впервые были вынуждены обратиться к критике исторических источников, и впоследствии эти практики породили археологию, нумизматику, палеографию, сфрагистику. В своих исторических исследованиях антиквары ближе всего стояли к эрудитам — публикаторам средневековых источников, что вызывало критику просветителей эпохи энциклопедизма. В XVI—XVII столетиях представители антикварианизма стояли на переднем крае науки, поскольку решали вопросы первостепенного культурного значения. Ренессансное общество было ориентировано на традицию — конкретно античную, — и потому прошлое было важнейшим источником легитимности как в политической, так и в культурной и даже технической сфере. Антиквары могли предоставить доказательства прав на престол, что было важно в эпоху становления абсолютизма и первых национальных государств. Эрудиты-гуманисты сыграли огромную роль в богословских спорах Реформации и Контрреформации. Католические теологи обращались к святоотеческому наследию и церковной истории; церковные антиквары вынуждены были работать и в сфере восточной филологии и библейской герменевтики, которые стали самыми инновационными в гуманитарной сфере того времени. Даже после начала научной революции XVII века антикварные исследования и экспериментальное естествознание не отделялись друг от друга, и потому в обеих сферах могли одинаково успешно работать даже такие создатели современной науки как Ньютон и Лейбниц. Антикварная эрудиция активно применяла эмпирический метод, но он был обращён на прошлое во всей его полноте. Роберт Гук для эмпирического познания природы использовал понятие natural antiquary. Антикварная история и естественноисторические исследования стали постепенно расходиться к началу XVIII века; на их основе возникли новые гуманитарные и естественные науки. До конца XX века антикварианство противопоставлялось современной науке. По выражению П. Миллера и Ф. Луи, оно выражалось в «дилетантизме и донаучной полиматии», но постепенно стало восприниматься и изучаться как поле, в котором сформировались современные исторические дисциплины и музейные практики. Существующие в старом Китае практики коллекционирования материальных объектов прошлого, основанные на принципе «», часто также именуют антикварианизмом. «», часто также именуют антикварианизмом.
, Антикваріані́зм (англ. antiquarianism) — д … Антикваріані́зм (англ. antiquarianism) — дослідження реальності (переважно минулої) за матеріальними та нематеріальними фрагментами, «старожитностями». У римській античності термін «антикварій» (лат. antiquarius) означав як поціновувача та знавця старожитностей, так і фахівця зі стародавнього письма, переписувача та реставратора рукописів. Остання конотація була зафіксована в Кодексі Феодосія. Захоплення стародавніми текстами та взагалі свідоцтвами про минуле стало популярним заняттям інтелектуалів у Італії починаючи з XIV століття. В епоху Відродження та Просвітництва (XV — початок XIX століття) антикваріанізм був самостійною дисципліною, частиною гуманістичного знання про світ і про історію. Основною працею антикварів (таких як Флавіо Бйондо й Конрад Геснер) було складання всеосяжного зводу знань, який будувався як нескінченний каталог усіх наявних деталей із досліджуваного питання. Антиквари вперше були змушені звернутися до критики історичних джерел, і згодом ці заняття зумовили появу археології, нумізматики, палеографії, сфрагістики. У своїх історичних дослідженнях антиквари були схожі на ерудитів — публікаторів середньовічних джерел, що викликало критику просвітителів епохи енциклопедизму. У XVI—XVII століттях представники антикваріанізму були зачинателями наукової думки, оскільки вирішували питання першорядного культурного значення. Ренесансне суспільство було орієнтоване на античну традицію, тому минуле було найважливішим джерелом легітимності як у політичній, так і в культурній та, навіть, технічній галузі. Антиквари могли надати докази права на престол, що було важливим у епоху становлення абсолютизму та перших національних держав. Ерудити-гуманісти відіграли величезну роль у богословських суперечках Реформації та Контрреформації. Католицькі теологи зверталися до святоотцівської спадщини та церковної історії; церковні антиквари змушені були працювати також у сфері східної філології та біблійної герменевтики, які стали найбільш інноваційними в гуманітарній галузі того часу. Навіть після початку наукової революції XVII століття антикварні дослідження та експериментальне природознавство не відділялися одне від одного, тому в обох сферах могли однаково успішно працювати навіть такі творці сучасної науки як Ньютон і Ляйбніц. Антикварна ерудиція застосовувала емпіричний метод досліджень, який був зорієнтований минуле у всій його повноті. Роберт Гук для емпіричного пізнання природи використовував поняття «natural antiquary». Антикварна історія та природничо-історичні дослідження стали поступово розповсюджуватися до початку XVIII століття. На їхній основі виникли нові гуманітарні та природничі науки. До кінця XX століття антикваріанство протиставлялося сучасній науці. За словами П. Міллера та Ф. Луї, воно проявлялося в «дилетантизмі та донауковій поліматії», але поступово стало сприйматися й вивчатися як галузь, у якій сформувалися сучасні історичні дисципліни й музейні практики.і історичні дисципліни й музейні практики.
|
| rdfs:comment |
Антикваріані́зм (англ. antiquarianism) — д … Антикваріані́зм (англ. antiquarianism) — дослідження реальності (переважно минулої) за матеріальними та нематеріальними фрагментами, «старожитностями». У римській античності термін «антикварій» (лат. antiquarius) означав як поціновувача та знавця старожитностей, так і фахівця зі стародавнього письма, переписувача та реставратора рукописів. Остання конотація була зафіксована в Кодексі Феодосія. Захоплення стародавніми текстами та взагалі свідоцтвами про минуле стало популярним заняттям інтелектуалів у Італії починаючи з XIV століття.ктуалів у Італії починаючи з XIV століття.
, Антиквариани́зм (англ. antiquarianism) — и … Антиквариани́зм (англ. antiquarianism) — исследование реальности (преимущественно — прошедшей) по материальным и нематериальным фрагментам, «древностям». В римской античности термин «антикварий» (лат. antiquarius) означал как человека — любителя и знатока древностей, так и специалиста по древнему письму, переписчика и реставратора рукописей. Последняя коннотация была зафиксирована в Кодексе Феодосия. Вновь увлечение древними текстами и вообще свидетельствами о прошлом стало осознанным занятием интеллектуалов в Италии начиная с XIV века.нтеллектуалов в Италии начиная с XIV века.
|
